11.09.2017

Як лікують у Польщі

    Польща є тою країною, яку часто ставлять у приклад Україні. Мовляв, на початку 1990-х рр. вони мали подібні стартові можливості для того, аби стати частиною "цивілізованої" Європи, а зараз між ними прірва. Чи є це твердження справедливим для медичної сфери? Спробуємо розібратися.
   Почнемо зі страхування. У Польщі є два види страхування – державне і приватне.
Державне. Державним страхуванням у країні опікується Національний фонд здоров'я (NFZ) - державна установа, що фінансує надання медичної допомоги за рахунок внесків страхувальників. Існує два види державного страхування: обов'язкове і добровільне. 
    Найчисельніша категорія людей, які мають обов'язкове медичне страхування, – це особи (в тому числі й іноземці), офіційно працевлаштовані в Польщі. Це означає, що сам працівник, а також його родина (якщо вони не мають власного страхування), можуть безоплатно користуватися послугами державних і деяких приватних (тих, які підписали умову з NFZ) медичних закладів.
    Роботодавець мусить надати кожному робітнику медичне страхування. Про кожного нового співробітника він сповіщає в Управління соціального страхування (ZUS) Нацфонду здоров'я і надалі щомісяця сплачує з доходів працівника внески на його медичне страхування.
    Державним медичним обслуговуванням можна користуватися й на добровільних підставах. Іноземцю для цього потрібно надати щонайменше дозвіл на тимчасове проживання в Польщі (тобто підтвердити факт законного перебування на території республіки). Внески до NFZ треба робити або особисто (в касі, їх є багато по місту), або переказувати на банківський рахунок. Причому ціни на страхування для іноземців і громадян Польщі не відрізняються. 
    Приватне. Паралельно з державним медичним обслуговуванням у Польщі існує й приватне. Тут ситуація є простішою. Якщо ви працюєте офіційно і ваша фірма має домовленість (контракт) з однією чи кількома приватними клініками, ви можете обслуговуватися як у державних закладах, так і в недержавних. Також, за бажання та фінансової можливості, можна укласти індивідуальний контракт з якоюсь із приватних лікарень й обслуговуватися у них. Ціна залежить від пакету вибраних послуг (від 300 злотих за півроку – це близько 2100 грн).
    Одноразовий візит до лікаря без страховки коштує 140 злотих, тобто понад 1000 грн
    Головна різниця між закладами державного й приватного медичного обслуговування полягає в швидкості потрапляння до того чи іншого лікаря, що є одним із результатів упровадження в Польщі European health system. Меншою мірою це стосується "сімейного" або "свого" лікаря-терапевта, до якого ти йдеш, наприклад, під час застуди з проханням призначити краплі для носа і виписати довідку-звільнення для роботи. Це забирає кілька годин. Складніше зі вузькоспеціалізованими лікарями, наприклад, невропатологами, окулістами тощо. Якщо в приватних клініках очікування може скласти тиждень, то в державних – навіть півроку.
    Різниться також прошарок населення, який можна зустріти в державних і приватних лікувальних закладах. Відвідувачами перших є переважно студенти й пенсіонери, других – працівники, фірми яких надали їм можливість обслуговуватися саме в приватних "пшиходнях" (поліклініках).
    Виписати рецепт (більшість ліків в аптеках видаються саме за ними, хоч і без рецепту можна купити багато препаратів, здебільшого проти грипу чи нежиті) не є проблемою. Лікарі мають протоколи, як у країнах ЄС та США, де чітко прописано, що і в якій ситуації виписувати – і вони не намагаються виходити за ці рамки, виписуючи щораз щось інше, як це часто роблять українські лікарі. Тобто хворіючи, наприклад, на ангіну втретє чи вчетверте, я йду до лікаря не стільки за порадою, скільки просто за рецептом чи звільненням з роботи, адже які ліки приймати, вже й сам знаю, а лікар інших не буде радити.
    У державних лікувальних закладах очікування на здачу аналізів чи прийом до певного спеціаліста – справа тривала. Свого часу я очікував на окуліста 2 місяці, а на УЗД – півтора
     Щодо інших особливостей польської медицини:
    Мова. Польща – моноетнічна країна, де переважна більшість жителів – поляки. Відтак без польської мови прожити, а тим більше пролікуватися, тут практично неможливо. Знання лікарями англійської мови є вкрай обмеженим (як у державних, так і в приватних клініках), а російську/українську зрозуміють одиниці (переважно ті, хто здобував освіту ще за часів ПНР). Для тих, хто думає, що українська і польська мови дуже подібні, поспішу вас засмутити: збіги є, (як-от слово "кашель"), але їх небагато, тому до візиту до лікаря треба ретельно готуватися. Заразом і мову вивчите :)
    Якість медичних закладів. Польські медичні заклади (навіть державні) здебільшого перебувають у кращому стані, аніж українські, хоча різниця не є аж надто разючою. Все чисто і доглянуто. Лікарні в своїй більшості пристосовані для людей з обмеженими фізичними можливостями. Впадає в око, що лікарями переважно є люди середнього й похилого віку, а на рецепції вас зустрічають знайомі сердиті бабусі (в приватних клініках їх заміняють з вигляду привітні молоді дівчата). Одним словом, все майже як в Україні.